Кристина Шишкарьова
Для чого насправді потрібні конкурси танцю?
Сценічна практика - це важлива складова розвитку професійного танцівника, але чи є виступи на конкурсах достатніми для її отримання?
Тобто це має вчити дітей «тримати глядача» самотужки та нести відповідальність за якість своєї роботи сольно та в группі. Але це працює тільки за умови, якщо викладач наголошує на цих важливих аспектах в процесі підготовки, а не просто «заточує» дитину на перемогу, аби покласти ще один диплом в архів власного Колективу.
Важливо навчити дітей взаємоповазі, культурі поведінки на сцені та поза її межами. Але найчастіше виходить, що колективи не спілкуються, батьки і керівники агресивно сприймають той або інший результат конкурсу, дітям розповідають, що вони особливі, а всі інши просто гівно і взагалі їх «просто не зрозуміли» ці дивні люди в жюрі. Це нічому не вчить, а лише калічить сприйняття дитиною танцювального світу та інших дітей.
Це даремно перекочувало до танцю зі світу спорту. Можливо тому, що кожній матусі та бабусі забажалось власного чемпіона, а кожному тренеру свою зірку. Але танець не спорт.
Ну чесно, скажіть, ви багато знаєте в Україні конкурсів де дітям дають не «знижку в Болгарію», а справжню стипендію в нормальний ВНЗ чи школу?
А чому? Тому що організаторам байдуже на Ваших дітей і їх майбутнє і все що написано в положеннях здебільшого просто гарні слова, які розраховані на чиновників з різних управлінь культури. Замість того щоб підіймати ґвалт про погану організацію та заангажованість, просто детальніше і прискіпливіше вибирайте конкурси.
Саме для цього на конкурсі є журі. А не для того, щоб клепати сторіз в свої мережі, не для того щоб організатори могли торкнутись медійної особистості. Важлива саме суб’єктивна думка професіонала про перспективи дитини, не оцінка цифрами, як екстер’єр пуделя на виставці чи зірочками, як готель чи службу таксі. Дитина - це людина, особистість. Тож в складі журі мають бути люди насамперед, яких поважають колеги, а не бачать батьки в телевізорі. В журі мають бути люди, які мають право давати рекомендації і точно знають шлях, як і де можливо досягти результату.
Дочитали до кінця! Що далі?
Далі — невеличке прохання. Будувати танцювальне лайфстайл медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів. А статті, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу. Для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. Ми не маємо спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша мета — не кількісні показники. Нам значно важливіше згуртувати навколо Udance Magazine активне і небайдуже ком'юніті, яке обожнює цікаві матеріали та розуміє, що quality journalism matters. Нам значно важливіше генерувати матеріали, які впливають і змінюють.
