Антон Овчінніков

Вистава STOIC

Сіді Ларбі Шеркауі. Що вам треба про нього знати

Вже три роки поспіль німецький журнал TANZ обирає Sidi Larbi "Хореографом Року"
- вистава STOIC - це третя частина трилогії, яку він створив на замовлення GöteborgsOperans Danskompani. Перші дві іменуються Noetic (2014) та Icon (2016)
- він також був номінований MTV Music Awards за кращу хореографію до кліпу The Carters – “APES**T” у 2018 році
- за національністю він фламандець/мороканець і критики вважають, що в його хореографії відображені обидві культури
- в 23 роки закінчив школу танцю Anne Teresa Keersmaeker PARTS в Брюселі
- його власна танцювальна компанія називається Eastman. Вона була створена у 2010 році. Компанію підтримує Уряд Фламандії та банк BNP Paribas
- одна з його визначних робіт була створена спільно з Damien Jalet. Вона називається Babel (Вавілон) і в ній хореограф досліджує стосунки мови та національності/ідентичності та релігії. У 2011 вона була нагороджена Laurence Olivier Award for Best New Dance Production у Великобританії
- музичний супровід STOIC це мікс Арабського співу, конголезської музики та японських перкусій в обробці композитора Felix Buxton
В цілому вистава - найвищого рівня продакшн, в якому все виглядає перфектно - сценічний дизайн, світло, костюми, музиканти на сцені та надзвичайно професійні танцівники. Дивитись на це все цікаво і захоплююче. До того моменту, коли раптом розумієш до цього це все.
Насправді я очікував від цієї вистави значно більшого. Мабуть саме це і стало причиною мого розчарування. Плюс у мене є свій власний набір цінностей, через призму якого я дивлюся спектаклі сучасного танцю.
В описі цієї вистави важливий один абзац, в якому зазначено, що "Люди, які присутні на сцені, захоплені тільки собою але шукають визнання від інших. Вони наповнюють своє життя речами та різними залежностями у прагненні внутрішнього спокою. Більше за все вони прагнуть щоб їх зрозуміли. Але ніхто більше не слухає один одного, коли всі зайняті тільки тим, щоб представити себе найкращим чином." Ця ідея здається мені настільки універсальною, що видається банальною. Щось на кшталт "люди, схаменіться! залиште смартфони, селфі, інстаграм і тік-ток. Загляніть в душу один одному і побачте унікальність внутрішнього світу людини..." Ну ок. Насправді ж найбанальнішу ідею можна перетворити в унікальний контент на сцені.
У виставі STOIC, що відбувається у монохромному, сірого кольору приміщенні бібліотеки приймають участь не менше двох десятків танцівників з усього світу (всього в компанії 38 танцівників). В різних епізодах ви бачите ілюстрацію того, що у згаданому вище контексті вистави виглядає як перелік сучасних "гріхів" людства. Вони вживають алкоголь (о боже...), палять цигарки (ні!) і в захопленні знімають себе на смартфони. Звичайно це все відбувається в танці і цей танець створено щоб відобразити (або проілюструвати) емоційний та фізичний стан людини, що знаходиться в стані залежності від цих "гріхів".
Мабуть сучасний глядач має впізнати в цих людях себе і замислитись про своє життя.
У виставі багато тексту, який промовляють танцівники зі сцени. Вони, на мій погляд, мають зробити те, чого не робить у цій виставі танець - бути закликом до дії та "їжею для мозку". Тому що танець тут скоріше є інтертейнментом та ілюстрацією.
В кінці вистави в руках кожного з танцівників з'являється книжка, а в тексті, що промовляє один з них, заклик "діяти, а не просто проголошувати; бути чесними в своїх намірах змінювати світ". І не дарма тут звучить нагадування про соціальну акцію та рух #metoo: це дійсно підсилює емоційний вплив вистави і надає їй більшої соціальної значущості.
Stoic, ett dansverk av Sidi Larbi Cherkaoui
Коротше кажучи - це дійсно варто подивитись. Ви точно отримаєте задоволення від перегляду але чи змусить вона вас про щось замислитись? дасть вам новий погляд на відомі речі? змінить ваші погляди на щось? Залежить від вашого власного світогляду.

Дочитали до кінця! Що далі?

Далі — невеличке прохання. Будувати танцювальне лайфстайл медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду та знань, купу нервів і ресурсів. А статті, довжелезні тексти, ексклюзивні фото, літредактура, коректура, адміністрування… Звісно, можна було б писати коротко та поверхнево («Ну бо хто тепер читає лонгріди?!»), ілюструвати тексти неякісними фото та особливо не напружуватись. Але ми вважаємо, що наші читачі й читачки заслуговують на іншу журналістику — значно цікавішу та ґрунтовнішу. Для побудови сталої фінансової моделі нам потрібна щоденна підтримка читачів. Ми не маємо спонсорів, нестерпної реклами і скандальних матеріалів, які генерують мільйони переглядів. Бо наша мета — не кількісні показники. Нам значно важливіше згуртувати навколо Udance Magazine активне і небайдуже ком'юніті, яке обожнює цікаві матеріали та розуміє, що quality journalism matters. Нам значно важливіше генерувати матеріали, які впливають і змінюють.

Читайте також статті