9 серпня на Площі Згоди в центрі Парижа почнеться перший в історії Олімпійських ігор турнір з брейкінгу. Україну там представлятимуть дві бігерлз — Анна Stefani Пономаренко і Катерина Kate Павленко, а також бібой Олег Kuzya Кузнецов.
— Коли почалася повномасштабна війна, ми зібралися командою і вирішили, що точно зробимо все, щоб потрапити на Олімпійські ігри в Парижі. І поставили собі три цілі. Перша — не допустити на Ігри росіян будь-якими способами, насамперед жорсткою дипломатією, що ми успішно й зробили. Друга — взяти чотири ліцензії, дві жіночі й дві чоловічі, її ми виконали на 75 %. Але бібой Олександр Lussy Sky Гатин-Лозинський має право бути в резерві за рейтингом — тобто якщо когось з атлетів дискваліфікують або хтось травмується, він перший у черзі на заміну. Тому він їде з нами в Париж, чекати свого часу й допомагати команді. А третя ціль — це, звісно ж, медаль Олімпіади.
— Найскладнішими стали подорожі. Для найпершої у травні 2022 року до Монпельє ми з командою скидалися останніми грошима. Загалом у процесі відбору на Ігри було багато змагань, мало грошей і багато бюрократії. Кожна поїздка ставала челенджем, а особливо поїздки в Азію. А ще нам доводилося робити візи в Велику Британію за три дні, щоб команда поїхала на чемпіонат Європи в Манчестер. Наша команда вилітала до Англії через дві години після отримання документів.
А ще ми думали, що втратили Stefani, яка мала високий рейтинг і відповідно високі шанси потрапити на Ігри. Вона народила доньку в листопаді 2022, і ми тоді не дуже вірили, що вона встигне відновитися. Утім вона — молодчинка, й зробила це буквально за 2-3 місяці. Уже в лютому 2023 в японському Кітакюшу на відбірковому етапі World Series показала крутий результат, ставши пʼятою.
Також ми не мали змоги нормально готуватися, довгий час не мали тренера, його ми змогли найняти лише у 2024 році, в нас не було тренувальних кемпів, усі атлети вивозили на досвіді й бажанні.
— Трапився певний момент катарсису, максимально емоційний стан, коли розумієш, що твоя команда досягла мети попри все, без космічних ресурсів. Коли ми побачили, що маємо три ліцензії, і ще четверту резервну, почали кричати, плакати, сміятися, хоча в цей же момент від нас вимагали здати аналізи на допінг. І водночас команда з Olympic Channel знімала нас. Це незабутні штуки.
А ще потім, коли ми відкрили месенджери й соцмережі, у всієї команди вони вибухали від повідомлень. Мені написали друзі, родина, з Міністерства молоді та спорту, з українського Національного олімпійського комітету — тоді ми остаточно відчули, що брейкінг визнали, ми заслужили увагу. Бо нам свого часу НОК давав або нуль ліцензій, або одну, у нас не вірили до кінця. Але ми нарешті отримали увагу всіх, окрім спонсорів. У нас досі немає брендового спортивного спонсора.
Та визнання старої системи — це важливо, бо всі, хто посміювався над тим, що брейкінг став частиною олімпійських дисциплін, зрозуміли, чого ми варті. Коли я забирав речі нашої збірної, щоб відвезти на збір до Варшави, то мені вже респектували збірні з боксу й боротьби та працівники НОК.
Але, якщо чесно, процес розуміння, що таке Олімпіада, ще триває, відчуття ще доходять. Бо ми виїжджаємо в Париж лише 6 серпня, а поки у Варшаві в нас проходить тренувальний збір.
— Я думаю, що вплине. Ми докладно висвітлюємо наш шлях на Олімпіаду, записуємо мотиваційні рилзи, зробили серію відео про коріння брейкінгу в українських народних танцях, записуємо подкасти про історію українського брейкінгу, просуваємо публікації про нас в іноземних медіа. Ми розкриваємо брейкінг як окрему культуру, як спорт вищих досягнень і креативну індустрію. А ще ми хочемо зробити документальне кіно про український брейкінг. Це бачить комʼюніті, бачать атлети з інших видів спорту, бачать у Мінмолодьспорті і розуміють, що їхня підтримка нашого виду спорту максимально окупилася. Міжнародна аудиторія також бачить це. Бо на Олімпійські ігри не пройшли збірні з брейкінгу, у яких налічувалося до 40 людей — наприклад, іспанська, бразильська, британська та інші збірні з ресурсами та фінансуванням. А наша команда — це я, тренер і п’ять атлетів. І ми змогли пробитися на Ігри. Ми хочемо розказати, що брейкінг — сучасний олімпійський спорт нового покоління. Щоб батьки, які танцювали колись брейкінг і дивилися кліп Freestyler, зрозуміли, що з тих часів брейкінг подолав довжелезний шлях і дістався Олімпіади, і приводили дітей на брейкінг. Нам би хотілося, щоб дітей, які займаються брейкінгом був мільйон.
— Я не жалкую, я відчуваю себе на своєму місці і намагаюся максимально кайфувати від того, що роблю. А займаюся я в команді, мабуть, продюсингом, і ще мікро-, макро-, мама-, тато-, і тренер-менеджментом. Також я адміністратор, розв’язую фандрайзингові питання і займаюся просуванням. Словом, вкладаю свій досвід у команду. Ну і загалом в мої 38 років на Олімпіаді немає чого робити. Хоча ми з бібоєм Gimnast’ом, тренером збірної, не раз хотіли вийти й показати свій брейкінг. Бо, якщо чесно, на Ігри поїдуть не всі найкращі світові атлети — деякі й досі скептично сприймають Олімпійські ігри й свідомо відмовилися від участі. Тому реально під час відборів інколи хотілося вийти в батл, бо розумів, що тягну по рівню.
— Я буду постійно з ними, як і завжди, і максимально вболіватиму. Але коли атлети входять в батловий вайб, їх краще не чіпати взагалі. Є кемпи, коли ми готуємося, і там ми всі разом і багато спілкуємося. А коли починається батлова частина, з атлетами лишається тільки тренер. Я ж дивлюся збоку і передаю коментарі через тренера. Це мій спосіб допомогти.
— Я раджу стежити за нами. Тому що ми робимо класний контент і всіх розйобуємо. Ми стільки вже всього пережили, що просто хочемо виграти Олімпіаду і залишити такий слід в історії, щоб всі приїжджали в Україну і вчилися як треба. Суперників ми своїх знаємо, і вони знають нас. І слідкують за нами, і бояться нас.
А ще важливий нюанс — Олімпіада нарешті купила права на музику. І на останньому відбірковому олімпійському турнірі в Будапешті нове покоління стикнулося з неабиякою проблемою — вони не вміють танцювати під фанк, брейкбіт, хіп-хоп, реп, тобто класичну музику брейкінгу. Тому вони «сипалися» під Wutang Clan, A Tribe Called Quest чи Redman. Цей момент нам також допоміг подолати кваліфікацію. І на Олімпіаді буде те саме, і нас ще більше боятимуться, тому що ми танцюємо краще за них.